Минулий тиждень пройшов під знаком розмов про перемир'я. Зокрема, українська сторона на переговорах зі США у Саудівській Аравії 11 березня, погодилась на негайне запровадження 30-денного режиму припинення вогню. Після цього російський диктатор Путін також начебто підтримав це перемир'я, але "з нюансами". "Сама собою ідея правильна і ми безумовно її підтримуємо, але є питання, які ми повинні обговорити", - сказав очільник Кремля. Незважаючи на те, що президент США Дональд Трамп налаштований доволі оптимістично та бачить шанси на закінчення війни найближчим часом, бойові дії та обстріли з боку РФ продовжуються. Політичний експерт Костянтин Матвієнко в інтерв'ю "ОстроВу" розказав, як можна інтерпретувати відповідь російського диктатора Путіна на пропозицію про перемир'я та чи можна очікувати цього року призупинення бойових дій. - На Вашу думку, чому Трамп розпочав з того, щоб спочатку отримати згоду України на це перемир'я? - Україна є слабшою, і на неї легше справляти вплив. Ми більше залежні від Сполучених Штатів, ніж Росія. Тому Трамп обрав тактику, яка відповідає традиційним агресивним стратегіям - спочатку домогтися згоди та поступок від слабшого партнера у переговорах. Отримавши їх, вже можна працювати з більш сильним партнером. Відповідно, Трамп, отримавши від України згоду на 30-денне перемир'я, спробував поставити перед цим фактом Путіна. Але очільник Кремля вирішив вислизнути з цих пропозицій. Хоча в Росії ситуація також складна, і вона залежна від США, передусім через санкції, Путін не міг просто так погодитися на це перемир'я і почав висувати цілий ряд фактично нездійсненних вимог. На цей час перемовини, на мій погляд, зайшли в глухий кут. - Чому Україна все ж таки погодилася, адже вона везла свій проєкт перемир'я в повітрі та на морі? Це через тиск? - Насамперед через тиск. Але я думаю, що Україна мала і друге бачення цієї ситуації. Аналітики, які забезпечують цей перемовний процес з боку України, розуміють, що Росія в жодному разі не погодиться на перемир'я, тому це все марні розмови. Чесно кажучи, можна погоджуватися на всі вимоги Трампа, тому ще все одно Путін не піде на пропозиції, які буде висувати президент США. - Тобто це був умовний блеф з боку України? - Це така переговорна тактика. У України є своє бачення того, що розуміє та чого не розуміє Трамп. Україна має своє бачення того, на що здатен Путін. Відповідно, Україна бачить, що ці дві позиції — позиція Путіна і позиція Трампа — не наближаються до якогось погодження. Тому Україна дає згоду на ці речі. Я не вважаю, що ми таким чином здаємо національні інтереси, адже фінальної угоди станом на сьогодні не проглядається. - На Вашу думку, Україна зацікавлена в тому перемир'ї, на яке вона погодилася? - Є аспекти, в яких Україна дуже зацікавлена. Вони очевидні та на поверхні: щоб перестали гинути люди, щоб у нас була змога відремонтувати техніку, перегрупуватися, можливо, провести ротацію та інші організаційні заходи, які потрібні для зміцнення фронту. З іншого боку, якщо зменшується інтенсивність бойових дій, тоді і Росія отримає можливості перегрупування, підтягнути північнокорейські війська, накопичити озброєння та дрони, щоб знову вдарити по Україні. Тому є аспекти, які конче вимагають перемир'я, а є такі, що свідчать про те, що зупинка бойових дій дає РФ передих. - Крім того, через призупинення бойових дій з Росії можуть зняти частину американських санкцій… - Так, все вірно, це дуже важливий аспект. Росія залежна від Сполучених Штатів у питанні санкцій, які для них дедалі більше стають складним питанням. Це питання економіки. Власне кажучи, їм байдуже на економіку з точки зору соціального позиціонування для російського суспільства, але персональні санкції б'ють по їхніх гаманцях та інтересах. Відтак, вони дедалі більше намагаються переконувати Путіна, щоб той йшов на якісь кроки, які дали б змогу почати процес зняття санкцій. Як тільки почнеться зняття санкцій, це позитивно вплине на фондові ринки Росії, на настрої економічних очікувань і таке інше. Тому вони дуже прагнуть досягти зняття санкцій. - Я так розумію, що Трамп не випадково не продовжив санкційну лазівку для продажу російських енергетичних ресурсів? - Трамп буквально "повернутий" на нафті та газі. Він намагається зробити Сполучені Штати головним гравцем на енергетичному ринку світу. Відповідно, йому зовсім не потрібен на європейському та азійському ринках такий конкурент як Росія з її дешевими нафтою та газом. Щодо розрахунків за нафту і газ, а також щодо тіньового флоту, Трамп зберігає санкції суто з прагматичних міркувань. Добре, що санкції зберігаються, адже це важливо для України. Але він це робить, як ви розумієте, переважно в економічних інтересах Сполучених Штатів. - На Вашу думку, Путін зацікавлений у перемир'ї? - З одного боку, Путін може погодитися на перемир'я лише з міркувань зняття санкцій. З іншого – у Путіна близько 15 мільйонів мешканців Росії так чи інакше зав'язані на війну і на військові виробництва, і вони на цій війні почувають себе просто як сир у маслі, отримуючи величезні доходи. Йдеться не лише про підприємців, яких ми називаємо олігархами, а й про робітників, які отримують дуже високі зарплати, порівняно з ринковою вартістю праці в Російській Федерації. Це стосується не лише військових заводів, які працюють в три зміни, а й підприємств, які забезпечують харчування, транспорт, постачання паливно-мастильних матеріалів тощо. Фактично російська економіка великою мірою зараз забезпечується війною. Тому ці люди в перемир'ї жодним чином не зацікавлені. Це видно навіть з репортажів російських ЗМІ, а також тих, які вже проживають за кордоном. Як би це цинічно не прозвучало, але в продовженні війни зацікавлені дружини і матері загиблих і поранених, які отримують величезні компенсації. Це також стало чинником економіки Росії, зокрема інфляції, адже гроші друкуються для оплати цих компенсацій. Тому в цьому контексті Путін не зацікавлений у перемир'ї. Тобто ми маємо з одного боку, санкції, з іншого — інтереси соціальних груп, які підтримують легітимність Путіна. Він зараз на розтяжці: хочеться зняття санкцій і водночас зберегти підтримку тих, хто забезпечується війною. Є ще одна обставина — це "ура-патріоти" Росії, які мають екзистенційну мету у вигляді знищення України. Вони також не зацікавлені в перемир'ї, а хочуть йти до Львова, Варшави, Лісабону. - Путін сказав Трампу "так" чи "ні"? - Путін сказав Трампу нібито "так", а після цього поставив кому, та сказав "але". А далі він висунув купу вимог, починаючи від зміни Конституції України щодо вступу в НАТО, скорочення армії, визнання окупованих територій, зупинки мобілізації тощо. Там цілий ряд таких вимог, які абсолютно неможливо виконати, це нереальні вимоги, тому з цієї точку зору Путін сказав Трампу "так", але насправді це означає "ні". - Яка може бути відповідь Трампа? - Те, що ми зараз бачимо в заявах Білого дому, іноді викликає повне нерозуміння того, що насправді має на увазі Трамп. Наприклад, нещодавно він повідомив про те, що мав телефонну розмову з Путіним, а потім канцелярія Білого дому каже, що такої розмови не було. Тому, передбачити, що саме завтра може сказати Трамп, дуже важко. До того ж виникає питання: яка ціна цьому слову та чи можна на нього покладатись. Слід розділяти слова та дії. Поки що дії Сполучених Штатів не настільки загрозливі для України, як слова. Штати поновили постачання розвідувальних даних, озброєння, продовжили санкції — це конкретні дії, і це добре. А на словах продовжується тиск на Україну. - Путін зараз вичікує та затягує процес? - Так, це звична тактика Путіна. У ситуації непевності він або зникає з інформаційного простору, або ховається за туманом слів, з яких нічого не можливо зрозуміти, та тягне час. Зараз він знову витягнув Лукашенка до Москви, щоб той також став спікером питань, пов'язаних з війною. Путін далі буде тягнути час. Він не боїться державного перевороту, виборів у нього зараз немає, тому спокійно собі перебуває в бункері. Згадайте, як нещодавно він з'явився у військовій формі в Курській області. Звичайно, що це була постановка, він нікуди не їздив. Але той факт, що Путін вдягнув військову форму у той час, коли вже нібито почався мирний процес, це привід показати Трампу, що Росія продовжує війну. - До речі, відхід ЗСУ з Суджі в Курській області міг бути частиною домовленостей з американцями? - Коли я почув про це, я вирішив, що це була таємна домовленість у Саудівській Аравії, такий собі жест доброї волі з нашого боку. Підкреслю, що це лише моя гіпотеза. Я припускаю, що американці попросили нас піти з Суджі, щоб показати Путіну, що Україна готова до конструктивного діалогу, і підштовхнути його прийняти пропозицію Трампа. У будь-якому випадку, навіть якщо це було прохання з боку США, то цей маневр виявився невдалим, пропозиція Трампа не була прийнята. Але Україна не повністю вийшла з Курської області. Коли говорять про оточення, що ми втратили там за один день тисячі солдат, це чистої води російська пропаганда. - Говорячи про продовження чи призупинення війни, ми зараз знаходимось на роздоріжжі? - Ми знаходимось на етапі роздоріжжя, починаючи з 2014 року і до сьогодні. Зверніть увагу, що зараз ми дійшли до формулювання питання про роздоріжжя, але ще тиждень тому у російському та українському інформаційному просторі, а також серед тих, хто цікавиться ситуацією в Європі та Сполучених Штатах, говорили, що війна точно йде до завершення, ні про яке роздоріжжя не йшлося. А тепер ми з вами повертаємося до питання про роздоріжжя, отже ні про яке завершення війни йтися не може. Повторюся, що роздоріжжя у нас існує з 2014 року: або туди, або сюди. Я наголошую на тому, що Росія прагне знищити Україну, і в цьому розумінні у нас немає ніякого роздоріжжя. У нас немає жодного іншого виходу, як продовжувати опір, шукати підтримки наших цивілізаційних партнерів ( Сполучених Штатів і Європейського Союзу), всіх країн, які готові підтримати Україну, та консолідувати українське суспільство на опір російському агресору. Я побоююся, що інформаційний простір України заповнюють новини про мир, що от-от і війна завершиться, а це розхолоджує нас з вами в тилу, і це впливає на людей на фронті. Виникає враження, що війна закінчується, що може призвести до зниження дисципліни та відповідальності на фронті та в тилу. Тому говорити про те, що війна йде до завершення або що може настати перемир'я найближчим часом, зараз абсолютно недоречно. - Особисто Ви вірите, що цього року вдасться досягти хоча б призупинення вогню? - Я припускаю вірогідність тимчасового призупинення вогню цього року. Разом з тим я абсолютно не вірю, що цього року буде укладена мирна угода. Я думаю, що "цей дощ надовго", і вважати, що ми ось-ось досягнемо якогось мирного існування цього року, передчасно. Звичайно, що може прилетіти якийсь "чорний лебідь", тоді процеси підуть набагато швидше. В українській та світовій історії таке вже бувало. Але давайте сподіватися на краще, та планувати з огляду на гірше. - Днями президент України офіційно затвердив переговорну групу від України, яку очолив Андрій Єрмак. Це не "дзвіночок"? - Ні, це не "дзвіночок". Переговорну групу можна було затвердити два місяці тому або два місяці після. Є домовленості в Джидді, і президент по ним рухається. А російська переговорна група є? США намагаються вести сепаратні переговори з Росією - за спиною країн Європи та України. Трамп чітко сказав, що він хоче бути рівновіддаленим у конфлікті між Україною та Росією, що він не на боці якоїсь з країн. Хоча призупинення допомоги та розвідувальних даних виглядає так, ніби він на боці Росії. Росія пройшла свій відтинок шляху, але вогонь не припинила, переговорну групу не затвердила, питання про обмін полоненими висить у повітрі та не вирішується. Росія продовжує бити по мирних об'єктах, як, наприклад, на днях у Чернігові. Це говорить про те, що Росія не збирається зупинятися. - Яка зараз роль Європи? - Роль Європи зросла. Макрон і Стармер розуміють небезпеку та намагаються вирішити питання на дипломатичному рівні та на рівні постачання озброєнь, розгортання військового виробництва. Вони намагаються врятувати ситуацію, але вже дуже пізно. Я вважаю, що колективний Захід після падіння Радянського Союзу дуже розслабився і кілька разів рятував Росію від краху, створивши загрозливого суперника, який становить загрозу всій західній цивілізації. Тому добре, що Європа схаменулася, все зрозуміла, але чи є в неї час, гроші та люди (як для військових виробництв, так і для армії) - велике питання. В Європі дуже мало реально боєздатних підрозділів, які можуть діяти. - Але про розміщення французьких та британських миротворців говорять як про вирішене питання. За словами Макрона, вони можуть бути розміщені у Києві, Одесі та Львові. - А що робитимуть миротворці у Львові? Я розумію, що там чудові кав'ярні та бари, але що їм там робити? Миротворці потрібні як мінімум в Харкові, Сумах, ще ближче до лінії фронту. Миротворці потрібні там, де є загроза відновлення бойових дій. На те вони і миротворці, щоб не допустити повторення військових дій. Ще в Одесі, можливо, можна зрозуміти їхню присутність, щоб вони захищали морські шляхи, але з таким успіхом це можна робити й іншими способами, наприклад, авіацією та морськими дронами з Варни (Болгарія). Нам потрібні миротворці на лінії розмежування, а таких миротворців вони не пришлють, адже це реальний ризик для життя, а у них вибори. Хіба що можливий варіант європейських миротворців на добровільній основі під великі фінансові контракти. Але я не впевнений, що вони зможуть в Європі набрати необхідну кількість людей.
